ПРОФЕСІЇ:

На базі 9-ти класів:

На базі 11-ти класів:


КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ:

430 років
освітньої і друкарської діяльності
ДНЗ «Ставропігійське ВПУ м. Львова»


     Соцмережі:
   Facebook — наша сторінка
   Google+ — наша сторінка


     

     

     

   Держзакупівлі, документи

   Архів 2016–17 н. р.
   Архів 2015–16 н. р.
   Архів до 08.2015 р.

     


Історична довідка

      Друкарська справа у Львові бере свій початок ще з ХV століття. За дослідженнями українських та закордонних учених, у середині XV ст. у Львові вже працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю. Але ці стародруки, на жаль, не дійшли до нас.

      Історія ДНЗ «Ставропігійське вище професійне училище м. Львова» починається з школи і друкарні Ставропігійського братства. У 2016 році наш навчальний заклад відзначив 430-річчя освітньої діяльності. Саме в цих стінах на вул. Ів. Федорова (тоді Бляхарській) в 1586 році було засновано друкарню і одну з перших шкіл в Україні — при Львівському Успенському братстві. З братської школи почалося поширення в Україні педагогіки гуманізму, і сучасний навчальний заклад у своїй роботі спирається на положення, розроблені ще братчиками. З найдавніших книг, видрукованих в Україні, до нас дійшли першодруки Івана Федорова, саме його верстати зберігалися в будівлі на теперішній вул. Федорова, 9 і стали основою для створення братської друкарні.
      За браком коштів наприкінці 1579 року, друкар заставив свою друкарню львівському купцю єврею Якубовичу, який, в свою чергу, після смерті Федорова відсудив її у власність. Місцевий єпископ Гедеон разом з Братством церкви Успіння видали Якубовичу розписку на 1500 злотих і зобов'язався виплатити цю суму поступово рівними частинами. Цей факт купівлі друкарні в 1585 році і вважають початком славної Братської, а пізніше Ставропігійської друкарні. Викуп друкарні Братством відбувався поступово, різними частками із зібраних громадських коштів, і тривав багато років. Справа утвердження Ставропігійської друкарні йшла вперед дуже поволі.
      У січні 1586 р. патріархом Антіохійським Якимом затверджено статут Львівського братства, що встановлював за братством право зверхності над іншими братствами та контроль за духовенством, у тому числі єпископами. Незабаром братство домоглося права ставропігії — непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом його статут став зразком для ряду православних братств Західної та Правобережної України. 10 грудня 1586 р. до львівської громади звернувся єпископ Гедеон, який також відзначив у своєму листі, що для потреб друкарні та школи потрібні люди ремісничі. Для збору пожертв єпископ послав богомольців та львівських священників. 1 травня 1587 р. єпископ надсилає свого третього листа, в якому вказує, що знайшлися ремісничі друкарської справи, учні Івана Федорова, які вже працювали у Львові та в Острозі: син першодрукаря Іван друкаревич, Переплетник; Гринь Іванович із Заблудова і двоє з львівського Підзамча — Сачко Сенькович Сідляр та Сенько Корунка; освічений чернець Онуфріївського монастиря Мина, перший друкар братський.

      6 листопада 1589 р. патріарх Царгородський Єремій видав пастирського листа, в якому теж закликає складати пожертви на викуп друкарні в Якубовича. Але на той час Братство вже створило школу і тому почало дбати про відповідне благословення своєї праці. І в листопаді того ж 1589 року воно отримало для себе важливу Грамоту патріарха Єремії, в якій надав дозвіл друкувати книги церковні, літописи, а також підручники необхідні для навчання учнів в Братській школі. Але грошей потрібно було дуже багато, бо Братство будувало собі церкву, утримувало школу і вже на третьому місці стояла друкарня. Отже, використовувалися різні засоби для добування коштів. 8 жовтня 1590 року Братство надсилає листа архієпископу молдавському Георгію, щоб він зібрав можливі пожертви. 17 січня 1591 року у Львів приїхав митрополит Київський Михаїл і віддав видрукувати Грамоту патріарха Єремії 1589 року про заборону приносити до церкви для посвячення м'ясо та пироги на Великдень та Різдво. Ці Грамоти вийшли 23 січня. Крім цього, вчителі та учні львівської братської школи вітали митрополита. Вітання це було надруковане 1 лютого цього ж року. У вересні—на початку жовтня з друкарні вийшов і перший друкований підручник для братської школи «Грамматика доброглаголиваго Єллино-словенскаго языка», в передмові до якої розповідається про перші кроки Львівського Братства.
      Привілеї, які здобуло собі Братство від патріархів Якима та Єремії, зробили його вільним від догляду місцевого єпископа Гедеона, який в свою чергу, не міг примиритися з приниженням своєї влади, і тому розпочалася запекла боротьба з Братством. Єпископ Гедеон Балабан посилався постійно на те, що він має королівський привілей на єпископію, відмінити якого не може навіть патріарх. Тому Братство вирішило роздобути і собі королівський привілей, з яким воно зможе боронитися як від польських інституцій, так і від львівського магістрату, які постійно перешкоджали його праці. Братство попросило своїх приятелів, князя Острожського та Федора Скумина Тишкевича, сильних магнатів, про допомогу. Завдяки заступництву Острожського та Федора Скумина Тишкевича, 15 жовтня 1592 року король видав Братству відповідний привілей, яким затвердив право Братства на друкування книжок.
      А в 1593 році патріарх Царгородський Єремій видав Грамоту на ставропігію, тобто на повну незалежність від місцевої духовної влади. Цей акт говорить про те, що львівський братський заклад «да пребывает свободный и непопираемый от всякого лица митрополитского и єпископского, єдину свободно знаючи и имеючи главу єго, наше смирениє, и от нея всякого устроєния и суду, управления же и владзы чающи и приймующи». Таким чином повстала львівська братська друкарня. В 1593 році закінчується перша доба її історії — доба організування та урядження цієї друкарні. Переглядаючи історію львівської Ставропігійської друкарні за весь час її існування, ми спостерігаємо постійну боротьбу за неї:
  • В 1600 р. — звернення Братства до громадян з проханням пожертви (через надмірні утиски українського народу, відсутність допомоги з боку місцевої влади).
  • З 1608 р. — друкарню перенесено до Онуфріївського монастиря, що до 1615 р. належав Братству через те, що приміщення друкарні стало потрібним для різних матеріалів та робітників церкви. Друкарською справою зайнялися ченці, а управителем друкарні був ієромонах Пафнутій. Під час перебування друкарні в Онуфріївському монастирі тут видрукувано три книжки.
  • Навесні 1616 р. — вигоріла Руська вулиця у Львові, згоріло багато друкованих книжок, саму друкарню врятували.
  • 1628 р. — через велику пожежу у Львові цілком згоріла братська друкарня, але Братство тепер вже само добре зрозуміло силу друкованого слова, а тому негайно взялося за відновлення друкарні. Друкарню швидко відновили за пожертви щедрих добродіїв.
  • 1630 р. — знову розпочалося важке життя братської друкарні, знову довелося боронити її від численних ворогів, що нападали зі всіх боків.
  • 1651 р. — хорунжий Станіслав Студзинський на підставі Грамоти виданої королем польським почав розпоряджатися друкарнею, як своєю. Братство рішуче запротестувало і негайно кинулося за обороною до всіх своїх визначних приятелів. Витративши на це великі кошти, вдалося повернути друкарню Братству.
  • 1678 р. — Львівський єпископ Йосиф Шумлянський, таємний уніат, заклав собі власну друкарню і почав підривати матеріальні інтереси Братства. Відбулося це тому, що воно вперто не приймало унії, але 2.05.1708 р. Братство не витримало і капітулювало, прийнявши унію.
  • 1722 р. — після Замостського собору посипалися на Братство різні нагінки, вже від своїх. Львівський єпископ Афанасій Шептицький намагався взяти владу над друкарнею та встановити цензуру на всі видання. Братську друкарню секвестрували.
  • 9.09.1727 р. — після скарги Братства в Рим, останній зняв секвестр, але для ревізії братських видань, призначив спеціальну комісію, яка працювала 2 роки, зібрала багато книжок з цілого краю та знищила багато давніх книжок за підозрою в порушенні цензури.
  • Поч. лютого 1732 р. — василіани з Почаївського монастиря надіслали скаргу до Варшави, ніби в братських львівських виданнях багато противного католицькій вірі. Справа ця знову вимагала від Братства великих коштів і тяглася доти, аж поки Почаїв не перейшов до Росії.
  • 28.02.1707 р. — цар Петро I, знаходячись в Жовкві, видав Ставропігійському Братству Грамоту на вільний продаж книжок на Вкраїні.
      Звичайно Братство віддавало свою друкарню в оренду, про що складало певну угоду. Спочатку орендарями були монахи, потім світські фахові люди: Йосиф Кирилович, Іван Кунотович, Михайло Сльозка, Андрій Скульський, Дмитро Кульчицький, Семен та син його Василь Ставницький, Степан Половецький. Орендарі (управителі) самі підбирали собі потрібну «челядь», друкували Братству книжки звичайно за плату від окремого примірника, окрім цього, їм давали ще й певний відсоток книжок (від 5%) від цілого тиражу. За друкарською справою від Брастсва доглядав «дозорець» — обраний братчик. На річних зборах Братства цей дозорець докладав про порядок та друкарську справу у друкарні.
      Львівське Братство — найстаріше церковне братство в усій Україні. Слава його перенеслася й на братську друкарню і вона дійшла до нових часів з «славою, віками не стираємою». Львівська Ставропігійська друкарня з 1591 року працює невпинно, без перерви аж до нашого часу. Це найстаріша друкарня не тільки на Україні, але й на весь слов'янський світ.
      З 1591 по 1722 рік з друкарні вийшло понад 138 наіменувань книжок, більше 160 тис. примірників. Львівські друки широко розходилися по Галичині, Волині, Поділлі, Київщині, Молдавії, Сербії, Болгарії, Білорусії, Московії.
      З цієї ж друкарні приїхав до Києва Памва Беринда, перший постійний вчений друкар київський, який працював у Київській Лаврській друкарні до своєї смерті в 1632 році.
      Львівська братська друкарня — це перша на Вкраїні друкарня, що по-купецьки поставилася до друкарської справи. Великі доходи зі своєї друкарні Братство пускало виключно на братські культурні цілі: на ці кошти утримувалися: школа, шпиталь, сама друкарня, Успінська церква, Онуфріївський монастир, допомогалося бідним.
      Ні одна українська друкарня не зазнала такої трагічної долі. Все життя своє вона боролася з численними нападамими і більшість сил своїх витрачала на свою оборону. Завдяки цій боротьбі друкарня існує і сьогодні.

      В 1778 році нова австрійська влада ліквідувала Успенське Ставропігійське Братство (засноване у 1463 р.).
      «На базі існуючого братства у 1788 р. декретом цісаря Йосифа ІІ у Львові було створено Ставропігійський інститут, що окрім школи утримував (до 1939 р.) окрему бурсу, де друкарській справі мали можливість навчатися здібні учні. Роботи деяких талановитих студентів друкувались у братській друкарні. Крім слов’янської мови, грецької та латини студенти вивчали граматику, математику, риторику, поетику, діалектику, богослов’я, філософію, астрономію та музику. Школа була водночас бурсою, де жили бідніші студенти.
      Ставропігія мала свою бібліотеку. На її полицях зберігалося близько 300 дорогоцінних книг, котрі зі заснуванням братського музею потрапили до його збірки. 15 книг збереглося досі». [Павло Лопата. Інтернет-видання «Міст», тижневик для українців всього світу].
      На жаль, панівне становище в Ставропігійському інституті з першої половини ХІХ ст. захопили москвофіли, котрі фактично заперечували існування української нації.
      Але знайшлися в Галичині люди, що відродили український дух. Передові молоді вчені Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький 1837 року видали книжку «Русалка Дністрова», яка була написана мовою простого народу. Це було сміливим викликом проти національного гноблення українців.
      З приходом до Львова більшовиків у 1939 р., Ставропігійський інститут змушений був припинити свою діяльність.
      Варто відзначити такий цікавий факт, що у стінах Ставропігії 15 травня 1848 року у Львові вийшла у світ перша українська газета «Зоря Галицька», а у 1918 р. відбувалися засідання Української національної Ради, які перетворилися на парламент Західно-Української Народної Республіки (один з кроків на довгій і важкій дорогзі до здобуття незалежності).
      Такий екскурс у минулу історію. А що маємо на сьогодні у тих давніх мурах, у місці, яке стало магічним, овіяне віками, благословенне працею натхненних людей?

      З жовтня 1944 р. тут здійснює освітню діяльність ремісниче училище, що ось уже понад 70 років готує кваліфікованих робітників для поліграфічної промисловості. Звичайно ж за такий період заклад неодноразово реорганізовувався, але його функція, книгодрукування та навчання обдарованих дітей друкарській справі, і нині залишається незмінною. За цей час підготовлено і випущено понад 13 тисяч фахівців, які успішно працюють на поліграфічних підприємствах України та поза її межами.
      У 1999 р. створений новий навчальний заклад шляхом злиття двох професійно-технічних училищ № 58 м. Львова (поліграфія) та № 17 м.  Львова (будівництво), який в 2003 р. переріс у Ставропігійський професійний ліцей м.  Львова. Таким чином повернулася історична назва.
      У жовтні 2013 р. ліцей набув статусу Державного навчального закладу «Ставропігійське вище професійне училище м.  Львова», що дає можливість надалі стрімко розвивати освітню діяльність: підготовку і випуск кваліфікованих робітників вищого (5–6) розряду, а з часом і випуск фахівців з рівнем кваліфікації «молодший спеціаліст».